Отець Іван Придаткевич – греко-католицький священик, який був парохом в Горожанці протягом 25-ти років. Багато цікавих фактів про нього можемо дізнатись зі статті Ігоря Воробця у книзі Горожанка (2002). Але зараз ми наведемо деякі нові факти з біографії пароха.

Народився Іван Придаткевич у 1881 році у селі Боднарів Калуського повіту.

У 1905 році одружився з Софією Колянківською (1885 р.н.). У подружжя було троє дітей: Олена, Олександр і Ярослав. Дружина священика померла від хвороби приблизно у 1924 році.

Священичий шлях о.Івана Придаткевича:
1905 рік: посвята у духовний сан
1906 – 1911: сотрудник на парафії Жаб’є та Ільці у Косівському повіті;
1911 – 1912: адміністратор парафії Стопчатів Коломийського повіту;
1912 – 1913: адміністратор парафії Яблунів Гусятинського повіту;
1913 – 1914: адміністратор парафії Дубки і Колінки Городенківського повіту;
1914 – 1919: парафія у Тисмениці;
1919 – 1921: парафія Перерісль Надвірнянського повіту;
1922 – 1947: парох села Горожанка Підгаєцького повіту.

На парафію в Горожанці священик був призначений 20 жовтня 1922 року.

Отець Іван Придаткевич був не лише парохом, але й активним учасником суспільно-політичного життя в тогочасній Горожанці та Підгаєцькому повіті загалом. Наприклад, у газеті Діло знаходимо статтю “На організаційному фронті. Підгаєччина”, в якій пише:

Заходами Повітового Народнього Комітету УНД-а в Підгайцях відбулося в дні 8-го вересня ц. р. посольське справоздавче віче в Горожанці, на котре прибув посол Целевич Володимир. З Підгайців як делєґати Пов. Нар. Ком. взяли участь у вічу пп. О. Яворський і А. Ласовський. Віче отворив голова Пов. Нар. Ком. О. Яворський, до Президії вибрано о. ради Придаткевича, пароха з Горожанки. Річевий посольський звіт виголосив посол Целевич. Присутні, в числі около 3 тисяч вислухали промови з великим зацікавленням, а в часі дискусії описували положення на місцях. Віче ухвалило повне довіря Українській Парляментарській Репрезентації.

ДІЛО, четвер 17 жовтня 1929

Також знаходимо, що у священика були патріотичні або навіть націоналістичні погляди. Це випливає із статті “Бувший посол о. д-р Володимир Пелліх перед судом” у газеті Діло, де озвучуються виступи свідків у суді у справі звинувачення посла о. Пелліха у підбурюванні українців на вічі у Товстобабах до визволення від польського ярма і створення незалежної держави. Поляки на суді звинувачують отця Придаткевича у підтримці заворушення, так один із свідків заявив “Після того обурені учасники-поляки відспівали “Нє дами зємі”, а українці за почином обвинувачуваного і ще одного священика “Ще не вмерла” і “Не пора””. Свідчення о. Придаткевича газета наводить такі:

Свідок о. Іван Придаткевич, греко-кат. парох Горожанки, зізнає, що о. Пелліх промовляв спокійно і річево. Як преслідник віча звертався кілька разів до “стшельців” [ред.: польська військово-патріотична організація], аби вони не свистали і не перебивали. Священик заявляє, що віче не було розв’язане, але доведене до кінця, а закінчив його він сам зазивом, аби люди відспівали нац. гимн і спокійно розійшлися, що і сталося. На запит обор. [ред.: захисту] д-ра Селезінки свідок зазначує, що про ніяку війну, визволення з польського ярма і т.д. обвинувачуваний не говорив. Свідок ще раз зазначує з притиском, що віче він сам закінчив, після чого присутні почали співати нац. гимн. Провокації робили тільки спеціяльно на той день змобілізовані “стшельци”, які вигукували і виспівували сороміцькі пісні навіть перед церквою, через що було обурення в цілому селі.

ДІЛО, субота 21 травня 1932

У священика було багато землі та власне господарство. Він мав найманих працівників, зокрема багато про побут священика розповідала Парасковія Романчук, яка працювала на кухні плебанії. Цікаве підтвердження цьому у вигляді оголошення про пошук хатньої працівниці ми знаходимо у газеті Діло:

ПОТРІБНА старша, бездітна, інтелігентна жінка до ведення хатного господарства у священика вдівця. Зголошення: Уряд парохіяльний, Горожанка п. в місци.

ДІЛО, понеділо 8 травня 1933

Похований о. Іван Придаткевич на цвинтарі в Горожанці. На його могилі зберігся великий дерев’яний хрест без підпису.