У 1895 році о. Вінцентій Кіналь, парох римо-католицького обряду з Горожанки Підгаєцького повіту, надіслав довгого та емоційного листа до редакції «Путівника сільськогосподарських гуртків» (Przewodnik Kółek Rolniczych), у якому скаржився на труднощі в організації пожежної варти в селі. Не можна не помітити розчарування у змісті повідомлення та роздумах про всюдисущу бюрократію.

Також з листа пароха дізнаємося, що не завжди і скрізь вдавалося інтегрувати місцеву громаду, щоб вона проявила власну ініціативу. Незважаючи на свої розчарування, о. Вінцентій Кіналь у своєму листі до редакції газети розповів, як сильно хоче організувати в Горожанці пожежну варту:

…Наша місцевість, колись містечко, а тепер досить велике село. Пожежі тут були частими й небезпечними, а порятунку не було. Гачків навіть не було. З лійкою до вогню добратися було неможливо, бо кожен боявся, щоб не загинути, а якщо хтось і піде на полум’я, то лише для того, щоб мати з того якусь користь. Місцеві селяни дуже консервативні: «хай буде як було», вони не люблять нововведень. Тим більше, коли йдеться про будь-які витрати на певну мету, то швидше забереш у селянина його кістку, аніж копійку.

Проте своєю напруженою і наполегливою працею, будучи членом гмінної [сільської] ради, я зумів купити сикавку [пожежну машину] за кошти ґміни у Чилевського з Тарнова зі значною знижкою, надзвичайно досконалу. Вона дуже добре себе показала у чотирьох випадках гасіння пожежі під моїм власним керівництвом. Як тільки сикавка прибувала до місця пожежі, навіть серед найбільшої посухи та вітру, вогонь не допускався навіть до найближчої солом’яної будівлі, і він завжди закінчувався на тих будівлях, які були охоплені вогнем до прибуття сикавки. Це вразило селян. Дехто з них уже казав, що треба привезти ще одну таку. І тепер до міського бюджету щорічно включили 50 злотих на пожежне приладдя.

Я продовжив мурашину роботу, побудував сторожову вежу, зробив два вагони-бочки, привіз 15 відер, гаків. Тепер я думав про те, щоб купити сокири та ковпаки (шоломи), але довелося подумати про організацію постійної пожежної команди, бо траплялося, що до вогню сикавку притягнуть, але після того, як вогонь погасили, усі розійшлися, і я повинен був назад тягнути її сам, не бажаючи залишати напризволяще, вербуючи дітей і жінок, щоб вони допомагали по дорозі.

Тож я почав заохочувати та переконувати організувати пожежну команду, і завдяки підтримці місцевого русинського [українського] священика і пана Гогендорфа, дійшло до того, що записалися 30 членів. Статут був складений нашвидкуруч, і, як слід, усе оформивши, я наприкінці грудня відправив його до намісництва. Хвала Богу, скреснув перший лід! Але, як грім серед ясного неба, приходить повідомлення від намісництва через староство до моїх рук: заборонено поки що встановлювати варту, бо п. 1 статуту не відповідає закону і т. ін., і замість підказок чи порад, що додатково зробити і що покращити, передали звернення Міністерству внутрішніх справ. Я все ще чекаю милостивої поради від правління і запитую, чи така гмінна пожежна варта потребує погодження з вищою політичною владою?

о. Вінцентій Кіналь, парох латинського обряду в Горожанці

Джерело:
1. Dodatek do nr 63 Kuriera Lwowskiego z 4 marca 1895 r. s. 1.
2. https://www.historypoz.pl/ksiadz-ktory-urzadzal-pogotowie-pozarne-w-horozance