Перша світова війна не оминула Горожанку стороною. Велику кількість чоловічого населення села було мобілізовано до імператорської армії Австро-Угорщини. Більше того, наше село в певний період цієї війни знаходилось в епіцентрі бойових дій Східного фронту і про це писали багато світових медіа того часу.

Так 03 вересня 1916 року перша шпальта популярного французького періодичного видання Le Télégramme вийшла із заголовком «Перемога росіян біля Горожанки. Ворожий фронт прорваний на понад 30 км». Очевидно, що мова йде про так званий Брусиловський прорив. Це наступальна операція Південно-Західного фронту російської армії проти австро-угорських і німецьких військ під час Першої світової війни. Вона проведена чотирма російськими арміями під командуванням генерала Олексія Брусилова від 22 травня до 7 вересня 1916 року на фронті від Луцька до Чернівців. У ході операції було завдано серйозної поразки австро-угорській армії, окуповано деякі території Волині, Галичини та Буковини, взяті або частково зруйновані міста Луцьк, Чернівці, Станіслав. Оскільки Франція була членом Антанти, то вболівала за будь-які перемоги своїх союзників – в даному випадку, Російської імперії (яка, до речі, визнала свою поразку ще до закінчення цієї війни, підписавши так званий «Берестейський мир»).

Фото з інтернет-аукціону Ebay
https://www.ebay.com/itm/Le-telegramme-vers-1915-Document-Presse/333779767496

З середини серпня до середини вересня 1916 року в Горожанці і на околицях тривали масштабні бойові дії. Про ці події можна дізнатися із дослідження Ігоря Андрушка «Турки на фронті в Галичині», підготовленого для інтернет-порталу «Збруч»:

«…05 вересня російським дивізіям все-таки вдалося проламати фронт Південної армії в районі Високе–Горожанка. Цю майже 30-кілометрову ділянку фронту, що тягнулася вздовж Золотої Липи, по лінії Лиса – Завалів – Високе – Петрилів, обороняла так звана «Група Ґерока» (Gruppe Gerok), до складу якої входили ХXV. та ХXVІІ. німецькі резервні корпуси. Внаслідок російського прориву склалася надзвичайно критична ситуація, що загрожувала виходом російських дивізій у запілля Південної армії. Через те генерал Ботмер наказав двом німецьким резервним корпусам та частково XV. турецькому корпусу відійти 15-20 кілометрів на захід, на нові оборонні рубежі вздовж річки Нараївки. Згідно з цим же наказом, дивізії ХXV. австро-угорського корпусу та частини лівого флангу XV. турецького корпусу продовжували боронити свої попередні становища, розташовані вздовж Ценівки та в районі Бережан. Внаслідок вимушеного відступу правий фланг Південної армії вигнувся дугою і проходив у той час по лінії Галич – Більшівці – Скоморохи – Липиця Нижня – Мечищів – Рибники – Потутори.»

Переправа російської армії через річку Горожанка, наступ в бік Галича, 1916р.
Джерело: http://www.revuemethode.org/sf111625.html

Цікаву інформацію про події на полях боїв біля Горожанки можна дізнатися із щоденних фронтових зведень 122-го піхотного полку австро-угорської армії, який носив назву «Імператора Австрії і короля Угорщини Франца Йосифа» і входив до 1-ї Вюртемберзької дивізії.

Приклади таких зведень з фронту:

1 вересня 1916

 «Протягом останніх кількох днів наступ Брусилова відтіснив австрійський фронт на схід від Єзуполя, назад на північ через Дністер. 31 серпня відбулися бої на лінії Водники – Деліїв – Горожанка. Південне крило армії Ботмера постраждало. Біля Нижнева вже стояли російські війська.

З перших годин ранку 31-го серпня в Галичі зі сходу лунали гармати.

Опівдні 105-та дивізія отримала наказ перейти до району Межигірців з іншого боку Дністра, для підтримки фронту і там розгорнути армійський корпус. В Ланах і Делієві тривала потужна атака російської армії.

Близько четвертої години дня надійшло повідомлення про те, що «австрійці будуть тримати свої позиції за будь-яких обставин». Відразу після цього прийшов наказ негайно рушити на північний схід через Медуху. Оскільки росіяни атакували потужними силами, далі на північний схід від Бишева – австрійський полк №122 (в т.ч. 21 і 129 полки) повинен був знаходитися поблизу  фільварків Стависька та Зелена до ночі, щоб у будь-який час можна було розгорнути контратаку на південь.

Коли стемніло, стрілецький полк повернув з дороги Медуха – Дрищів на південь до фільварку Стависька.

Підполковник фон Альберті відправив полкового суддю вперед із вказівками дізнатись про ситуацію на південь від фільварку Стависька.

Він їхав на південь уздовж лісу, що лежав між фільварком і Бишевом. Всюди стояли австрійські батареї, які стріляли з усієї наявної зброї. Лінія, на якій йшли бойові дії знаходилася на відстані 1500 метрів. На краю лісу на північний захід від Бишева невеликі загони відступили на північ, і раптом на півдні з’явилася австрійська піхотна лінія. Наїзник, якого переслідували, кричав: “Росіяни прорвались!”. Батареї виконали свої команди і поїхали на північ.

Суддя поїхав назад і повідомив про побачене підполковнику фон Альберті. Полк одразу розташувався на широкому фронті на височинах на північ від фільварку Стависька і був готовий зайняти відступаючі австрійські рубежі, які за необхідності повинні були знаходитись на відстані приблизно 1500 метрів.

Проте шум битви поступово затих. Коли стемніло, пострілів майже не було.

Здавалося, битва припинилася. Через годину бригада надіслала наказ, «що цієї ночі полк повинен був зайняти 339-й пагорб на північ від Бишева. Там повинні бути австрійські частини – 78-й піхотний полк “.

Колона полку через ліс і темряву переміщалася на схід. Вдалині палало село Горожанка. Час від часу десь блимав пістолет.

Близько 10 години вечора була досягнута командна висота, на якій кілька австрійців лежали в канаві, глибиною до колін. Полк рушив праворуч у ліс на південь від Стависька, як тільки 1-й і 2-й батальйони зайняли 339-й висоту і розбили табір.

Навколо не було видно ворогів. Зліва від розташування стояв 129-й піхотний полк.

Тієї ночі прийшов наказ висунути частини полку в ліс на південь від Стависька, оскільки австрійці там були дуже слабкими та ненадійними. Тому батальйон був розгорнутий австрійцями праворуч у лісі, так що на світанку, 1 вересня 1916 р. полк знаходився приблизно в такій черзі [схема 1].
Коли настав світанок, можна було визначити, де насправді знаходився полк. Висота 399 утворювала досить широке плато, що схилялося на південь і захід. Бишева не було видно згори. Противник ще не мав міцного фронту, але з’являвся то тут, то там невеликими загонами. Здавалося, Бишів був у них в руках. Лінії австрійської дивізії (піхотний полк 78) та III батальйон стояли посеред лісу. Мабуть, ворог ще не зайшов у ліс.

Схема 1. Розташування 122 полку на 1.09.1916 біля Бишева

1-й батальйон очолив майор Бюргер, II-й капітан Діпперт і III-ій – Майор Волтер. Між II та III батальйонами були вояки, які перебували під командуванням капітана Прохаська, дуже видатного офіцера та безстрашного, енергійного керівника. Його війська були переміщені сюди, оскільки їх щойно перекинули для боїв. До них входили:

• 2 рота 78-го піхотного полку
• Частини 5-го піхотного полку
• Сапери 78-го піхотного полку
• Частини 10-го військово-піхотного полку Мішкольця (Гонведи)

Разом було близько 400 чоловіків.

Батальйони негайно почали розширювати свої позиції. Траншеї поглибили і створили перешкоди. Вранці 1 вересня росіяни були абсолютно спокійними. Окремі снаряди прилетіли близько обіду.

Артилерія дивізії обстрілювала оборону. Проте не було сумнівів, що нового нападу росіян слід було очікувати в найближчі кілька днів.»

2 вересня 1916

«2 вересня загони противника кілька разів намагались атакувати з Бишева позиції полку. О пів на дванадцяту важкі снаряди раптом обрушились на ліс. Перед фронтом 2-го та 1-го батальйонів у цей день було чітко видно першу суміжну лінію противника на відстані 700-1000 метрів.

Позаду 1-го і 2-го батальйонів в ніч на 2 вересня розпочалося будівництво другої позиції та в районі між двома позиціями із встановлення кулеметних баз.

У другій половині дня 2 вересня росіянам вдалося проштовхнутися на відстані 300 метрів від загону Прохаська в Ставиському лісі. Ввечері вони підібралися у густому ліску навіть на відстані 150 метрів до III батальйону».

Титульна сторінка фронтового зведення 122 полку, де вказано, що описувані події
відбувалися 02 вересня 1916 року поблизу Горожанки, Галичина.

5 вересня 1916

«… о 6 годині ранку на всьому фронті почався надзвичайно сильний вогонь з усіх російських батарей. Противник досі спокійний і агресивний. Скрізь, у тому числі на всій ділянці піхотного полку 129, по всіх німецьких позиціях ведеться сильний вогонь противника.

Значна частина окопів 2-го батальйону вже була вирівняна приблизно в 10:30. 6-та рота потерпає від сильного вогню противника.

Ситуація вкрай критична. Полк, який пройшов так важко пережив останні кілька тижнів, не придатний протистояти черговій великій російській атаці та успішно її відбивати. Ніхто міг мовчати про це. Підміна, яка прибули до Галича, ніколи не були на передовій. За останні кілька днів не вдалося ні відпочити ні потренуватися.

Командир полку з серйозним занепокоєнням чекав полудня.

Існував ще один фактор, який, мабуть, посилив цю стурбованість. За фронтом резервів, на які можна було розраховувати, не було. Кілька австрійських рот полку 52, які з 4 вересня  розташовувалися на висоті 333 на дорозі до Медухи, були змордовані і про контратаки не йшлося. Резервний 15 батальйон Ягера, який знаходився біля Стависька, 5 вересня був потягнутий дивізією на район фільварку Зелена, оскільки небезпека прориву Росії здавалася там особливо великою.

Зараз десята година ранку. Вогонь досі вирує на позиціях полку. Командний пункт підполковника фон Альберті знаходиться на узліссі на північ від дороги Медуха – Дрищів. Звідси можна побачити довгу чорну стіну диму, що вилася на висоту 339, де розташований 2-й батальйон. Дивно, але в лісі Стависька тихо.

Запит до командування Прохаська підтверджує, що артилерія противника залишає ліс вільним. Отже тут росіяни не нападуть. Ліс можна взяти, якщо його взяти в облогу – так вважає провідник із Бишева. І не помилково.

Надзвичайно сильне бомбардування 2-го батальйону підтвердило командира полку припущення, що там слід очікувати основного руху росіян. Отже, три роти австрійського батальйону 52, які все ще перебувають у резерві, розташовуються наступним чином [схема 2].

Схема 2. Розташування 122 полку на 5.09.1916 біля Бишева

2-й батальйон о 11:30 повідомив про значні жертви. Перешкоди була зруйновані в багатьох місцях ворожими снарядами, а рух в окопах був неможливим через полеглих вояків.

Рота на захід від висоти 339 отримала лише дуже слабкий вогонь. Здається, що основний потік ворога буде спрямований на схід від маршруту Бишів – W.H.

З 12:30 по лісу, в якому розташовується полк, противник відкриває потужні обстріли із снарядів та гранат. Однак телефонні лінії залишаються цілими.

О пів на першу знайомий дзвінок з усіх телефонів: «Росіяни атакують!» Раптом почався артилерійський обстріл. Водночас, у лісі біля штабу полку шипіло кілька газових гранат. Тож до всього, протигаз! Через кілька секунд усі командні лінії перериваються.

Гул снарядів перетворився в оглушливий грім. Над полем битви осідає сіра маса диму та пари, що перешкоджає будь-якому огляду. Тільки Стависький ліс стоїть собі, ніби це не має ніякого відношення до цієї атаки.

У цей час вирішальна атака дня відбувалася на фронті II батальйону. Після шести з половиною годин обстрілу росіянам вже було не важко захопити траншеї, зайняті кількома вояками. Більшість кулеметів були закопані, оскільки батальйон помилково розмістив їх на передовій, замість того щоб тримати в тилу. (Але в той час вони якраз планували його використовувати!) І тому росіяни прорвались через 2-й батальйон і повернули свої частини на схід проти 1-го батальйону і, після лісу на Ставиську, проти загону Прохаська.

Як тільки він про це дізнався, підполковник фон Альберті негайно кинув свій останній резерв, австрійську роту, на узлісся навпроти висоти 339, щоб прийняти до себе частини 2-го батальйону, які поверталися

Це одне було краплею в морі. Наступаючі російські батальйони вже було не зупинити окремими ешелонами.

Прорив відразу потряс весь фронт. 1-й батальйон, 129 полк – близько 2 години ночі вже був на зворотному шляху до дороги Медуха-Дрищів [схема 3].

Схема 3. Російський наступ біля Бишева 5.09.1916

3-тій батальйон ще не знав, йому доведеться повернутися назад, адже він знаходився у Ставиському лісі. Командир полку віддав наказ о 12:30 вечора, що «3-тій батальйон на височинах на північ від Стависька повинен повернутися назад ».

Тим часом австрійська рота відправила вперед половину роти Ягера, полкового ад’ютанта з кількома бойовими санітарами, солдатами 2-го батальйону та двома кулеметами, які закріпилися між висотою 339 та дорогою Медуха-Дрищів і стріляли по росіянам, що наступали на висоту 339. Противник випустив 18-міліметрові снаряди по дорозі та в ліс. Зліва, у напрямку Зеленої, було видно, як власна піхота зникає в лісі, переслідувана масами коричневих росіян, які незграбно тупали по стерні, ігноруючи вогонь окремих німецьких загонів, що все ще чинили опір то тут то там.

На південь від висоти 333 біля W.H. знаходиться відкрита прусська батарея. Вона стріляє прямо по російських військах з відстані 800 метрів. З цієї причини біля фільварку Стависька бригади лісових позицій повертаються. Австрійці, ягерівці, гонведи [ред.: угорці], фузилери [ред.: піхота], всі відступають. З південного сходу російський кулемет прострілює улоговину. Де-не-де важкі снаряди розривають землю.

Лише невеличка група фузилерів, ягерівців та 52 роти зупиняється на висоті на південь від W.H. Трохи далі ліворуч розташований лейтенант Маентель із 2 кулеметами.

Близько 4:30 цим відділення також прийшлось відступити. Далі на схід росіяни вже зайшли у ліс на північ від дороги на Дрищів. На всьому фронті від Стависька до Зеленої є велика діра.

В цей момент, близько 16:00, 37-й запасний піхотний полк прибув на висоту 333 W.H. і спочатку зупинив російську атаку у цій точці.

Відкинуті назад частини фузилерного полку зібралися внизу на північному заході Дубницького лісу. Близько 17 години під управлінням командира полку було близько 400 чоловік.

По дорозі з Кукільників на підході був запасний транспорт для полку 135 чоловік. Його негайно використали разом із рештою батальйонів для заповнення підготовлених позицій. Це було на схилі на південь від дна потоку, де полк знову зібрався. Було три дивізії – навіть не можна сказати один батальйонів! – сформовані, по одному під командуванням майора Волтера, капітана Хельмке та капітана Діпперта. Ліворуч від полку знаходився 129-й піхотний полк. Ворог з’явився на протилежному узліссі, коли наставали сутінки. Ситуація була така [схема 4]

Схема 4. Розташування на 5.09.1916

Увечері 5 вересня  не можна було встановити, хто знаходиться праворуч від полку. Розмова йшла про 3-ю баварську піхотну дивізію, яка мала бути в урочищі Над Трантами [ред.: біля с.Кукільники]. Зв’язок з цими військами встановити не вдалося. Також не було ясно, де знаходився 37 резервний полк.

Сили полку того вечора були повністю виснажені. Підрозділ австрійських саперів, які мали допомогти у розширенні нової позиції, заснули прямо на стерні, на якій лежали. Треба сказати, що на позиціях, проти яких відбулася атака російських військ того ранку, не було ні бліндажів, ні укриття, і що люди були піддані жорстокій артилерійській та мінометній стрільбі протягом шести годин, не маючи прикриття .

Росіяни тієї ночі більше не атакували.»

Схема 5. Фронт на схід від Галича 31.08 – 10.09.1916

Про битву біля Горожанки можна дізнатися і з монументального мистецтва. Пам’ятник воїнам Гонведу (угорської армії) та стела зі списком боїв 10-го військово-піхотного полку Мішкольця, що встановлені у місті Мішкольц (Угорщина) розповідають нам про битву цього полку біля Горожанки у період 15-20 серпня 1916 року (за старим стилем). Згадування про участь цього полку у боях біля Горожанки є у наведених вище зведеннях 122-го полку австро-угорського війська.

Фото зі сторінки Wikipedia https://hu.wikipedia.org/wiki/Miskolci_10._honv%C3%A9d_gyalogezred

Листівка часів Першої Світової війни з написом «Stellungskampe bei Madzelowka, bei Horozanka, bei Jezupol, 1916», що перекладається з німецької як «Позиційні табори біля Мозолівки, Горожанки, Єзуполя, 1916»

Будь-яка війна – це людські жертви. Внаслідок цієї війни загинули близько 10 мільйонів вояків (включаючи близько 1 мільйона тих, хто зник безвісти) та ще 21 мільйон було поранено. Кожна хвилина війни забирала життя 4 солдатів, а щонайменше 9 зазнавали поранень. Оскільки на околицях Горожанки також проходили кровопролитні баталії, звісно, не обійшлося без жертв як з одного так і з іншого боку.

На фотографії нижче представлений некролог загиблого вояка австрійської армії боснійця із села Сеоне (Австро-Угорщина, тоді регіон Хорватія, тепер Сербія) Маріяна Драгіча (Marijan Dragić), 1876 р.н, який загинув на фронті 5 вересня 1916 року біля Горожанки. У документі вказано, що вояк загинув і похований у Горожанці.

Фото опубліковано в Facebook користувачем Cvijet Marin https://www.facebook.com/photo?fbid=10202500128650750

Нижче на фото представлена ілюстрація на першій шпальті журналу “Літопис війни”, №114 від 22.10.1914р, де зображені могили російських вояків у Горожанці. Автор малюнка Іван Дряпаченко (1881-1936) – український маляр та графік, військовий художник російської армії.

Під час Першої світової війни (1916—1917 рр.) художник служив у військово-художньому загоні т.з. Трофейної комісії. У цей період він зробив багато малюнків і етюдів, портретів воєначальників і рядових солдат. Малюнки І. Дряпаченка були надруковані в ілюстрованому тижневику «Літопис війни 1914-15-16-17 рр».

Художник залишив на малюнку підпис “Горожанка. (Галичина). Русинська церква і могили наших захисників”, І. Дряпаченко.,1.X.1916р. і власний автограф.

Підпис журналу під цією ілюстрацією “Галичина. Російські могили біля костелу в містечку Горожанка. (Із роботи Трофейної Комісії при Воєнно-Похідній Канцелярії Його Імператорської Високості)”.

На малюнку зображено нашу стару церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Зі східного боку церкви, там де зараз проходить дорога до нової церкви, зображено три могили з хрестами. Також на малюнку справа зображено дві жінки, які моляться навколішки.

Цікаво, що журнал 1914 року видання, а на зображенні автора вказаний 1916 р. Правдоподібно виглядає дата, яка вказана на малюнку, а саме 1 жовтня 1916 року, адже на той момент російська армія якраз вибила австро-угорські війська із Горожанки. Можливо, журнал випускався заднім числом, у зв’язку із війною, тому рік випуску був лише символічним.

Ця ілюстрація залишає багато питань, адже зараз гробів біля церви немає. Ніхто не знає, чи ці поховання кудись перенесли після війни чи їх просто зрівняли з землею. Скільки взагалі таких поховань могло бути біля церкви і чи взагалі вони там були. А якщо були, то де точно вони розташовувалися. На жаль, відповідей на ці запитання поки що немає.

Ще одним цікавим моментом цієї ілюстрації є те, що хрести на банях церкви похилені, точно так само як до її ремонту у 2020 році, коли ці хрести вирівняли.

Ілюстрація із журналу “Літопис війни”,№144 від 22.10.1914р, автор Іван Дряпаченко.

Нещодавно на сайті Австрійської Національної  Бібліотеки [4] було опубліковано оцифровані світлини часів Першої світової війни, в тому числі фото зроблені беспосередньо в нашому селі. Завдяки тому, що ця бібліотека надала доступ до свої цифрових активів, ми можемо побачити їх. На деяких фотографіях є підпис “Horożanka, August 1915”.

Польова меса. Горожанка, серпень 1915

Представлена вище світлина є цінним відкриттям, оскільки на ній крім основного сюжету – участі солдат у богослужінні, можна побачити самісінький центр села, центральну площу та будинок гміни на задньому плані. Ліворуч та праворуч від площі можна спостерігати будинки, які накриті черепицею та соломою.

Запуск повітряної кулі, Горожанка, серпень 1915

Повітряна куля в небі над Горожанкою, серпень 1915

Вид на центр села Горожанка.
Зйомка з повітряної кулі з висоти 700 метрів над палацом Романовських, територія теперішнього шкільного саду. Фото австрійських військових, 1915р.
Австрійська державна бібліотека [4], інв.номер 14.439

На фото цьому видно панський двір, центр села, базарну площу, магазини, сільську раду (ґміну), праву і ліву частини Волощини і посередині річку Горожанка. Тепер ми можемо оцінити площу двору Романовських і побачити розташування його будівель.

Вітальна арка в Горожанці, 1915р.
Австрійська державна бібліотека [4], інв.номер 14.439

Можна припустити, що вітальна арка була встановлена на честь приходу австрійської армії. Або може російської, хто зна. Але так як це фотографія з австрійських джерел, це схиляє до думки, що, все-таки, так у селі вітали австро-угорську армію. На фото селяни ведуть корови. Будівля на задньому плані дуже нагадує сучасну будівлю млина, що на Буртах. Рельєф також дуже подібний до тієї місцевості.

Чеський фотограф Густав Брож (Gustav Brož) (1892-1949) у серпні 1915 року супроводжував австро-угорські військові частини на Галичині. У своїх фотографіях він показав побут австрійських солдатів у польових умовах біля Горожанки під час війни: це богослужіння з оркестром, польова кухня, обід, процес стрижки.

Маючи також фото зроблені на виставці робіт цього фотографа, можемо дізнатися детальніше про кожну із його світлин, адже автори виставки зробили підписи до кожного зображення, наприклад “Польова месса”, “Кухар Шафр”, “Солдати на привалі”, “Рядовий Франц Бічек стриже капітана Карла Франца”. На всіх підписах пише “Horożanka, 1915”.

Кухар Шафр, Горожанка, серпень 1915

Солдати на привалі, Горожанка, серпень 1915

Польова меса. Горожанка, серпень 1915

Рядовий Франц Бічек стриже капітана Карла Франца, Горожанка, серпень 1915

Участь у цій війні брали багато наших земляків і доля багатьох із них залишилась невідомою. Тому у тогочасних газетах можна зустріти замітки про пошук рідними безвісти зниклих родичів-солдатів.

Треба сказати, що були й історії з перчинкою, пов’язані з Горожанкою у Першій світовій війні.

Австрійський письменник, сценарист і кінорежисер Бертольд Фіртель (1885-1953) (на фото зліва), відомий своїми роботами в Німеччині, Великобританії та США, під час війни служив у австро-угорській армії. У своєму щоденнику він згадує зустрічі в Горожанці із українкою на ім’я Зенька.

Наведу уривок із біографічної книги Катаріни Прагер  «Бертольд Фіртель. Біографія віденського модернізму»:

«На додаток до описів повсякденного життя на фронті, він [ред.: щоденник] насамперед містить сентиментальні та еротичні проблеми під час війни. Це може здатися незвичним, але емоційне та сексуальне відчуження безумовно були важливими питаннями на війні, навіть попри щоденну зайнятість. У його щоденнику, крім дружини Грети, в центрі його еротичних інтересів була дружина русинського поміщика на ім’я Зенька. Її будинок в Горожанці був місцем їх зустрічей, і Бертольд Фіртель представив її, як матір двох дітей, а також почав писати роман про свої фантазії та переживання про Зеню під назвою «Der Olymp».

Джерела:

1. Андрушко І., «Турки на фронті в Галичині», інтернет-портал «Збруч» 2016 https://zbruc.eu/node/53876
2. «Das Füsilier-Regiment Kaiser Franz Joseph von Österreich, König von Ungarn (4. württ.) Nr. 122 im Weltkrieg 1914–1918», Штутгарт 1921
3. Katharina Prager, «BERTHOLD VIERTEL. Eine Biografie der Wiener Moderne», Відень, Кельн, 2018, с.323-324
4. Сайт Австрійської Національної Бібліотеки https://onb.digital/
5. Сайт Австрійського державного архіву https://www.oesta.gv.at/