PostHeaderIcon Федір Воробець

Воробець Федір, "Верещака", "Олекса", народився 1922р. в с. Горожанка Підгаєцького району Тернопільської області- загинув у 1959 році в Іркутській області (Росія). Син селянина. Закінчив гімназію в Станиславові в 1939, член ОУН від 1939 в Кракові, в похідних групах ОУН на Житомирщині в 1941, призначений районовим, пізніше надрайоновим провідником ОУН в Олевську. На початку 1943 окружний провідник ОУН Житомирщини, восени командир УПА-Східної ВО "Тютюнник" у ранзі хорунжого, підвищений до поручника. Від серпня 1944 року заступник крайового провідника ОУН Східного краю "Одеса" ПЗУЗ та командир ВО "444". В 1945 році крайовий провідник. 15-го січня 1946 важко поранений в бою з спецгрупою НКВС під маскою "УПА", захоплений живим у непритомному стані. Засуджений на кару смерти, замінену на 25 років ув'язнення. Загинув у наслідок медичних експериментів МГБ у в'язничній лікарні Озьорлагу.

 

Існує чимало версій про бойовий шлях Ф. Воробця. Різними були тлумачення авторів радянських часів. Цікавий матеріал, зокрема, подає у "Бюлетені" 5 видавничого комітету літопису "Української Повстанської Армії", що вийшов у світ в Торонто восени 1995р., колишній полковник УПА Василь Левкович, "Вороний". Є і конкретні свідчення, що відтворюють реальну картину тогочасних подій. Про це мені розповів 1993 році Омелян Польовий, "Остап"- полковник УПА, командир військової округи 3 "Лисоня" (УПА-Захід), який зараз проживає у Тернополі. У 1946 році доля звела його і Воробця у сумнозвісних застінках НКВС у Києві. Довший час вони сиділи в одній камері, тому Польовий детальніше знає про останній бій Воробця, який разом з кількома повстанцями був оточений переважаючою спецгрупою НКВС в одному із сіл на Волині. Швидше всього причиною оточення стала підла зрада одного із рядових УПА, який допоміг спецгрупі вийти на слід "Верещаки". Більшовики передали героям письмовий ультиматум, щоб здалися. Хлопці відмовилися. Тоді загорівся нерівний бій. Один за одним, скошені ворожими кулями, падали бійці "Верещаки". Був поранений Федір Воробець і його непритомного схопили енкаведисти.

А далі потягнулися чорні дні і місяці в застінках НКВС. За словами О. Польового радянські верховоди планували наприкінці 1946- початку 1947 року провести в Києві політичне судилище над членами керівництва ОУН-УПА, які потрапили до лабет енкаведистів. Більшовики ставили за мету- заставити чільних діячів ОУН-УПА привселюдно розкаятися, відректися від святих ідеалів боротьби за вільну Україну, зрадити ідею, за яку поклали голови тисячі героїв.

І ось почалася багатомісячна "обробка" в застінках НКВС чільних діячів ОУН-УПА. Мішенню були вибрані відомі діячі визвольних змагань, серед них Крайовий Провідник Федір Воробець. В хід пішли найрізноманітніші засоби впливу із багатого арсеналу НКВС: обіцянки, прощення, залякування, шантаж, провокація, очні ставки, фізичне знущання. Але не вдалося більшовикам зламати дух героїв, для яких зрада ідеалів була б найтяжчою особистою ганьбою, найстрашнішим злочином перед Україною. 19 березня 1947 року військовий трибунал засудив провідних діячів ОУН-УПА до розстрілу. Почалися найстрашніші секунди, хвилини, години, дні і ночі, а дальше- місяці очікування чорної миті прощання із життям. Як згадує Омелян Польовий, це були нелюдські муки, страшніші від побоїв і тортур. У травні 1947 року в Радянському Союзі було відмінено смертну кару, її "замінили" на 25-річне заслання. Деякий час Воробець перебував перед висилкою до Сибіру в Бердичівській тюрмі. Туди поїхала його мати. Їй вдалося зустрітися востаннє з сином. Він надіявся повернутися в рідну Горожанку. Але не судилось... Потягнулися довгі роки таборів, етап за етапом. Давались знати старі рани, тюремне життя помалу, але невпинно підточувало здоров"я.

Останнім із односельчан, хто зустрівся з Воробцем, був Йосип Грабар, який також відбув 15-річне ув"язнення за участь в горожанській боївці. Вони разом пробули кілька місяців 1955-1956 років в одному із таборів в Іркутську. Хоча сили невпинно покидали, але він до кінця життя залишався справжнім українцем. Ні на мить в його душу не проникали сумніви, а тим паче каяття. Він жив, боровся і закінчив свій життєвий шлях як герой.

На основі свідчень Федора Воробця вибудовується одна з версій вбивства генерала Ватутіна, командувача 1-го Українського фронту. Він стверджував, що напад на Ватутіна відбувся у районі дій сотні «Деркача». Брали участь боївки СБ сіл Михальківці і Сіянці Острозького району Рівненської області, всього 17-27 бійців. Після бою повстанці нібито знайшли в одній з покинутих машин оперативні документи і прострілену генеральську шинелю, яку потім носив боєць «Чумак»

 
Наша кнопка

Розмістіть нашу кнопку на своєму сайті, вставивши її код у будь-який розділ.

Портал: Горожанка - мій рідний край