Коротка історія села

Горожа́нка — село Монастириського району Тернопільської області. Розташоване на річці Горожанка, на заході району. Одне з найбільших і найстаріших сіл Монастириського району. Воно межує з селами Підлісне, Високе (Монастириського р-ну); Гнильче, Пановичі (Підгаєцького р-ну); Кінчаки, Бишів (Галицького р-ну, Івано-Франківської обл.).

Горожанка розташована в межах географічного регіону Опілля Подільської височини, тому її територія розкинута між мальовничими пагорбами, які розчленовані ярами і долинами. Найвищою точкою є гора Кругла, розташована прямісінько в центрі села. Її висота більше 300 м. Більша частина гори вкрита лісом, який називається Великий Ліс. Інші пагорби, які оточують село, носять назви Плоска, Луки та ін.

До Горожанської сіль­ради підпорядкований хутір Саджівка, котрий колись був селом. Також до села відносяться хутори Французівка, Антоникова, Очерети, Камінь, Лиса.

Основні вулиці: Місто (центральна вулиця), Волощина (по обидва боки річки, дорога на с.Кінчаки), Висоцька (на с.Високе), Гнилецька (дорога на с.Гнильче), Бурти та Долини (по обидва боки річки, дорога на с.Підлісне), Драганівка або Дриганівка (дорога на х.Очерети та с.Бишів).

До села відноситься великий фруктовий сад, котрий колись належав до Горожанського колгоспу "Перше Травня", люди його називають Клімитовський Сад.

В селі діють Горожанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, поштове відділення, три магазини. В школі створено музей історії рідного краю. За село витупає футбольна команда "Опілля" Горожанка, яка стабільно займає призові місця у районному чемпіонаті і неодноразово ставала чемпіоном району. Також команда брала участь у обласному та міжрайонних (кущових) чемпіонатах. На травень 2012 року - команда є діючим чемпіоном району з футболу.

Через село проліг автошлях Монастириська-Галич-Івано-Франківськ.
Населення — 1007 осіб (2003) - зараз кількість населення зменшується.

Перша писемна згадка — 1445 як Рожанка.
Належала родові Яблонських, за панування яких отримала магдебурзьке право.
1578 - Горожанка значилась як приватне місто.
1593 -відбувся збройний виступ селян Горожанки проти власника села Гнильче Станіслава Сухорабського
У 16 ст. тут щосереди відбувались ярмарки.
1620-1621 - Горожанка зазнала найбільш спустошливих нападів татар.
Пізніше містечко перейшло у власність роду Курдвановських, згодом — Малиновських, у 19 ст. — до Гогендорфів.
1727 - На кошти Курдвановського побудовано костел Святого Духа, який стоїть на горі дотепер
1772 - Горожанка, разом з іншими західноукраїнськими землями, переходить під владу Австрії
1848 - відмінено кріпосне право
1855 - церковним комітетом (біля старої церкви) був встановлений пам'ятник в честь відміни кріпосного права
1893 - стараннями сільської ради Горожанці повернуто статус містечка
У 20-30рр ХХст. діяли товариства «Просвіта», "Луг", "Рідна школа", "Скала", "Сільський господар" та інші

4.07.1941 - село окуповане німцями
22.07.1944 - село окуповане більшовиками

З описів польського історика: "Мале містечко, розташоване у вузькій і довгій долині, вздовж річки Княгиня, яка сьогодні значиться на картах як Горожанка. Давніше Горожанка становила для себе окрему гміну, а пізніше до неї було приєднано два граничні села, які іменувалися Бурта (на північ) і Волощина, розташована південніше. Назва річки Княгиня існує ще і сьогодні між місцевим населенням. Бере вона початок у селі Дрищеві, на північ із джерела так званого "Вікно", а впадає у Дністер нижче Устя- Зеленого. Поля Горожанки в деяких місцях рівнинні, а в інших горбисті із середньою урожайністю, переважають вапняні грунти. У горі Волощини знаходяться значні поклади вапна. До Підгаєць 21км, найближча потягова станція - Галич. У містечку є костел, церква, школа двокласна, пошта. На водах Княгині працює 4 млини. Господарка польова в гміні ведеться неспішно. Крім звичайних сортів зерна вирощують різні трави для худоби. З худоби переважає- велика рогата і вівці. Горожанка виступає в городських актах і всіх тогочасних документах як містечко. В останні десятиріччя дано їй назву як всім, хоча базари тижневі і дорожні ярмарки завжди відбувалися. Тільки у 1893р. старанням гміни признано ту місцевість містечком. Горожанка та її околиці належала до родини Курдвановських, про яких пише Неседський, яка посідала значне місце на Русі і володіла значними багатствами в галицькій землі, він була як людина і громадський діяч. Ця шляхетна родина, а зокрема Михайло Курдвановський і Микола Маковецький фондували також костел у 1727 році. Після тих родин володіли Горожанкою Малиновські, а накінець Романовські і Гогендорги. Домашнє господарство, зокрема під наглядом останнього розвивається. У містечку проводиться в рік 16 ярмарків, на які з"їжджаються люди з десятимильної округи. Відбувалися ярмарки завжди в наступні дні по великодніх святах українських. Наприклад, у другу середу по великодніх українських святах, на так званий "Рахманський Великдень". Місцевий люд пов"язує цей день з повір"ям, що в цей час припливають з водою шкаралупки з осв"ячеинх яєць, котрі з"їли невільники, що залишились у полоні в Татар і Турків."

Горожанка у поезії

Пристань роду мого (Г.П. Доскоч)

Пристань роду мого
Сонце промені ясні з небес
посилає на скошені трави.
Розквітає, як той едельвейс,
Горожанка моя на добро і славу.
Я люблю зустрічати зорю
і росою вмиватися зрання.
Тут відчула любов я твою,
і летіла на крилах кохання.
Сосни. Ліс. Гай зелений шумить,
Вітер клени у полі хитає.
Нещасливий, хто тільки на мить
Пристань роду свого забуває!
Тихо, тихо шумить потічок
І пливе до великої річки.
Ти дитинства мого острівок
Я сплітаю вінок тобі з пісні.
Ти козацького роду ріка,
Предки наші Княгинею звали.
Непокірна твоя течія,
Як сини України- держави.
Я на гору щоранку дивлюсь,
Називають ще Круглою люди,
зустрічаючи сонце, молюсь:
Бога бачу я скрізь і усюди.
Село рідне, у сні й наяву,
я з тобою стрічаю світання
земляків своїх щиро люблю
й соловейка дзвінке щебетання.
І живу я, допоки сміється,
випромінює щастя й тепло
та єдина на Всесвіті пристань,
моє рідне подільське село.

Горожанка (Л. С. Воробець)

Краю ти мій дорогий
Земле, красою обнята
Лине мій спів чарівний
Рідне село величати.
Село моє, ти ріднеє село
Історію свою повідай ти мені
Скажи: що й як воно було
У ті важкі часи і дні?
У роки ті, у ті страшні години,
Як кров"ю омивалася земля,
Вивозили в Сибір цілі родини,
Важкою доленька була твоя.
В години смутку, у тяжкі негоди
Ти крицею незламною була
О, мужні горожанські люди,
Уклін вам доземний, хвала!
За те, що відстояти все зуміли
Не впали на коліна у борні
І заново село ви відродили
Хвала і честь вам, дорогі!
Село моє, як писанка, село
Лежиш ти у розкішній цій долині.
Квітучими садами поросло,
Скрізь пломеніють грона на калині
І на очах встає історія нова
Живуть у Горожанці гарні люди
Як джерело струмує тут життя
Моє село на віки вічні буде.

Матеріали взято з книги В.Сурмачевського і Д.Бабак "Горожанка"

 
Наша кнопка

Розмістіть нашу кнопку на своєму сайті, вставивши її код у будь-який розділ.

Портал: Горожанка - мій рідний край